Оборонець донецького «Металурга» про виклик у збірну та клубні справи
— Миколо, Михайло Фоменко вас викликав до збірної України. Правда, в його список ви потрапили як півзахисник, хоча в «Металурзі» граєте правим оборонцем. Це — нормально?
— Проблем немає, головне, що запросили. У збірній готовий себе проявляти на будь-якій позиції.
— А востаннє вас давно викликали до табору націоналки?
— Два роки тому, на турнір, який відбувався на Кіпрі. Тоді команду очолював Юрій Калитвинцев.
— Недавно вам виповнилося 25. Як відзначили? Хто привітав?
— Святкувань особливих не справляв, адже був із командою на зборах у Туреччині. Рідні, друзі та, звичайно, керівники клубу, слово, всі мене привітали. Чесно кажучи, давно не святкую дні народження, бо майже завжди готуюся до сезону.
— Чим запам’ятався перший підготовчий етап у складі «Металурга» в Белеку?
— Утомою, яка особливо докучала на початку. Правда, за кілька днів відчув себе добре.
— Загребському «Динамо» програвати було «обов’язково»?
— Напевне, ні. Хоча це збори, отже результат не на першому місці. Головне, набрати фізичні кондиції й відновити ігрові зв’язки. Відзначу, що в першому таймі виглядали дуже непогано, як для другого спарингу. І в цілому не повинні були програвати. Але таке сталося. Хоча в офіційному матчі, напевне, не поступилися б.
— Нічия (3:3) з німецьким «Ян Регенсбургом» була закономірною?
— Складно відповісти… Не скажу за німців, ми ж тільки в першому таймі могли забити не два, а й чотири м’ячі. Після перерви гра вирівнялася, ми… двічі пропустили. До речі, дуже красиві голи німці нам забивали. 3:3 — рахунок не за грою.
— Миколо, ви працювали під керівництвом багатьох тренерів. Чи різниться підготовка під орудою Юрія Максимова?
— У Юрія Вільйовича свої погляди на збори. Вони набагато відрізняються від методики інших наставників. Деталізувати не хотів би. Скажу лише, що всім гравцям подобаються його тренування, тож ми із задоволенням виконуємо пропоновані вправи, а в останні дні першого етапу й поготів відчули, що з’явилася свіжість. Фізичний стан поліпшувався.
— І, все-таки, в чому полягає основна фішка тренера Юрія Максимова?
— У тому, що немає намотування кілометрів по колу без м’яча. Так, на перших тренуваннях ми багато працювали над фізикою, але вже увечері тренувалися з м’ячами.
— Ви підписали новий 3-річний контракт із «Металургом». Зізнайтеся, чи хотіли перейти в «Динамо»?
— Навіщо про це зараз говорити? Провів у Донецьку 2,5 року, тож ця команда по-своєму рідна. А що стосується «Динамо», це — мій клуб, в якому виріс. Не приховуватиму, що хотів повернутися в столицю, але це вже в минулому. Хоча ще є час потрапити в київський клуб, адже мені лише 25.
— Паньків і Польовий тільки освоюються в Донецьку. А вам як столиця Донбасу за ступенем комфортності?
— У Донецьку вже звик, обжився. Хоча перший рік було дуже складно, така депресія накочувала… Але все переборов. Зараз почуваюся комфортно.
— Як зустріли Чечера, Прийму та Шину, які повернулися з лазарету?
— Нічого незвичайного не було. Хоча, не приховую, всі зраділи.
— А у вас, Миколо, як складаються стосунки з травмами?
— Поки, слава Богу, не було серйозних ушкоджень. Хоча мікротравми траплялися. Правда, день-два, і я відновлювався…
— Як адаптуються в колективі новачки — Польовий, Паньків та іноземці Лоренцо Ебесіліо і Леонардо да Сілва Соуза?
— Про це, напевне, краще в них спитати. Але те, що бачу, здається, в хлопців проблем виникнути не повинно.
— Деякі виконавці, ще граючи, готують себе до тренерства. Ви з їхньої когорти?
— Не знаю, про це ще не думав. У першу чергу хочу домогтися успіхів як футболіст. Причому на високому рівні. Поки далеко не забігаю. Прийде час, подумаю про подальші кроки.
— Що потрібно зробити «Металургу», щоби вже влітку почуватися комфортно?
— Особисто для мене було би приємно, якби команда виконала завдання потрапити в єврокубки. Думаю, це нам до снаги. Просто треба згуртуватися й думати про одну мету. Упевнений, тоді в нас все вийде.
Дмитро ДОЙНІКОВ, «Український футбол».